"УКРАЇНСЬКА МОВА — МОВА ЕДНАННЯ"

Положення про конкурс.

П О Л О Ж Е Н Н Я про загальнонаціональний конкурс "УКРАЇНСЬКА МОВА - МОВА ЄДНАННЯ" З метою всебічного розвитку та утвердження державотворчої функції, української мови, піднесення рівня мовної культури започатковано (2000 року) Загальнонаціональний конкурс "Українська мова - мова єднання". Засновником Конкурсу є Причорноморська Академія мовних технологій та комунікацій етносів. Конкурс проводиться за Національної спілки журналістів України. Конкурс проходить щорічно під девізом "Рідне слово рідний розум, рідна й правда буде " (Пантелеймон Куліш). Мета Конкурсу - відображення в друкованих та електронних засобах масової інформації, літературних творах, рефератах (середні та вищі учбові заклади України) значення розвитку мовної культури в Україні як одного з вагомих чинників зміцнення духовності нації та розбудови української державності. Для організації та проведення Конкурсу Засновник створює Організаційний комітет у кількості 3 осіб. В конкурсі беруть участь представники засобів масової інформації, письменники, викладачі, студенти, учні, представники української діаспори за кордоном, що виявляють бажання надіслати твори за тематикою конкурсу. Оцінку конкурсних доробків здійснює Журі, яке визначає переможців за номінаціями; а) "Квітни, мово наша рідна " (утвердження державної мови); б) "Мовне багатоголосся України" (вільний розвиток мов національних меншин); в) "На видноті всього світу" (українське слово за кордоном); г) "Первоцвіт" (дитячо-юнацька творчість у мовній царині). д) "Дихай озоном" («Здорова дитина - здорова країна») - молодь за здоровий спосіб життя в молодіжному середовищі. У кожній номінації, визначаклъся три трійки переможців (І, И, III місця). Вони отримують Диплом лауреата та Почесну відзнаку учасника Конкурсу. Відбірковий тур Конкурсу триває до 20-го квітня щороку. До цього терміну автори надсилають в Оргкомітет конкурсні роботи, в яких відображено різні грані розвитку української мови та мов національних меншин України. Заключний тур розпочинається в Одесі й розгортається за окремими маршрутами до духовних осередків в різних регіонах України. До проведення заключного туру залучаються мистецькі колекгиви, окремі видатні автори й виконавці. Оргкомітет Конкурсу офіційно запрошує учасників заключного туру. Витрати на проїзд до Одеси і зворотній шлях - коштом конкурсантів. Джерела фінансування Конкурсу Фінансування здійснюється за рахунок: коштів центральних та місцевих органів виконавчої влади, передбачених у Державному та місцевих бюджетах на відповідний рік, внесків Засновника Конкурсу; інших спонсорських та благодійних надходжень, не заборонених чинним законодавством. Оргкомітет забезпечує висвітлення у пресі, радіо- й телевізійному ефірі активної участі ділових партнерів в організації та проведення Конкурсу Співголови: Заслужений журналіст України Юрій Работін Академік Іван Дзюба Письменник, журналіст Володимир Невмитий Адреса оргкомітету: 65044 Одеса, проспект Шевченка, 11. Тел. (048) 746-62-15, 728-02-42, 743-92-29, (0482) 27-64-33 E-mail:[email protected] http:// nsju.odessa.ua

XVII конкурс — 2016 рік

Галина ТЕРЛЕЦЬКА. "Піссенне джерело".
Документальний фільм "Дивоцвіт".

26.04.16. Документальний фільм. «ДИВОЦВІТ»

XVI конкурс — 2015 рік

Привітання Президента України.

Привітання Міністерства культури України.

Привітання депутата Верховної Ради України Антона Кіссе.

ПРОГРАМА XVI Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова - мова єднання».

21.08.15 || 15-00. ПРОГРАМА XVI Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова - мова єднання». 21 серпня 9.00 - 11.00 Прибуття учасників до офісу ОРО НСЖУ (пр-т Шевченко, 11, тел..: 746-62-15). Презентація тематичних мозаїчних пано на фасаді офісу НСЖУ. Маршрутки від залізничного вокзалу № 198, 185, 208, 242, тролейбус № 7. Зупинка «проспект Гагаріна» 12.00 - 13.00 Поселення в гуртожитку Одеського регіонального інституту державного управління Національної Академії державного управління при Президентові України (вул. Генуезька, 22) 13.30 - 14.30 Відвідування виставки живопису художника Петра Рибіна в галереї Академії державного управління при Президентові України 15.00 - 15.20 Церемонія введення в обіг власної поштової марки і художнього конверта присвяченого фіналу конкурсу «Українська мова - мова єднання» 15.00 - 17.30 Урочисте відкриття та церемонія нагородження учасників конкурсу з презентацією книги з серії «Золоті імена української журналістики». «Життя і смерть редактора. Книга пам’яті Бориса Дерев’янка». 18.30 -19.30 Вільний час 19.30 Святкова вечеря учасників та гостей конкурсу. Пригощає ресторан. 22 серпня 9.00 - 9.30 Сніданок 10.00 Покладення квітів до пам’ятника Т.Г. Шевченка 10.30 - 11.00 Оглядова екскурсія по місту 11.30 - 12.30 Творча зустріч журналістів та письменників з молоддю з нагоди свята Дня Незалежності України в Українському дитячому центрі «Молода Гвардія». Директор центру Лебединський Едуард Броніславович 13.00 - 13.30 Обід. УДЦ «Молода Гвардія» 14.00 - 17.00 Відвідування інституту виноградарства і виноробства ім.В.Є.Таїрова, якому виконується 110 років від дня заснування 18.00 Зустріч з Ігуменею Свято Архангела Михайлівського жіночого Монастиря матінкою Серафимою. Святкова вечеря. 23 серпня 8.30 - 9.30 Сніданок. Від’їзд учасників конкурсу.


Юрій РАБОТІН . З ПЕРШОГО КРОКУ - ДО ПОВНОЛІТТЯ!

Юрий Работин, голова оргкомітету Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання». Не віриться, що ми - як Конкурс - уже дорослі З ПЕРШОГО КРОКУ - ДО ПОВНОЛІТТЯ! Власне кажучи - і не задумуючись! - підійшли до визначального у святій справі, а тоді, шістнадцять літ тому важко було уявити, що доростемо у часі до цієї дати, її високосяжності. Як-не-як, пощастило. Пригадую минуле. Так, тоді, якщо взяти до уваги оцей каскад натхнених літ, із радіожурналістом Володимиром Невмитим, нині світлої пам’яті Людини (душа відлинула у заобрійні світи 3 вересня 2013 року), роздумували: перебрати на себе київський варіант Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова - мова державна» - річ, на перший погляд, доволі заманлива, та чи впораємося, коли наших друзів по перу підвели меценати?.. та і влада?.. Спробували на власний ризик і острах. 2000-го, - о яка ювілейна для історичного календаря Господня цифра! - запропонували переможцям конкурсу, який народився на берегах Дніпра, оздоровитися біля Чорного моря. Втім крім системних екскурсій, пам’яток історії, культури та архітектури, ставало зрозумілим: повтор - хай це і славетне узбережжя Південної Пальміри у такому, вельми цікавому середовищі спілчан, письменників, учителів та інших - не для нас. І вирішили діяти. 2003 року - перший тур за межі Перлини. Він означений Прикарпаттям. Наше звернення очільник Івано-Франківщини Михайло Вишиванюк тільки привітав. Словами ту поїздку не передати. Звечора хотіли переночувати у райцентрі Гайсин па Вінниччині. Не вийшло. Діставшись до столиці подільської закутини, більшість конкурсантів воліла не гаяти часу і рухатися крізь ніч у заданому напрямку. Так і зробили. О 8 ранку нас зустрічав галицький край. Чи не уперше усі у своєму житті мали змогу побувати у цьому напрочуд чудовому місті та райцентрах Прикарпаття. З легкої руки пана Михайла надалі ми відкривали інші обласні центри та містечка: 2004 - Черкаси і Канів, 2005 - Суми, Чернігів, 2006 - Львів, Рівне, Луцьк, 2007 - Донецьк і Луганськ. Взагалі ж Україну транзитом проїздили всю. Наступного, 2008 року провели супер історичну акцію під назвою «Преса як фактор довіри між народами». До українських журналістів долучилися російські і білоруські. За майже місяць мандрів Європою відвідали 13 міст-Героїв, подолавши близько 13 тисяч кілометрів. Мабуть, такого уже не буде. Але було... А було ж... Варто зазначити, що кожна зустріч в Одесі чи інших містах України - це нові і нові відкриття. А ще - нюанси, емоції, будь-які доречні приводи, які мають - і це переважно так! - свої логічні завершальні акорди, що, у підсумку, є надзвичайно важливим у творенні Конкурсу. Журналіст, котрий побуває у тій чи іншій закутині, точніше, на теренах етносів, зможе значно скоротити дистанції і віддалі для читачів заради самопізнання цих груп, врешті-решт, самої України. Характерна деталь. По ходу все нових і нових зустрічей - це уже 16! - дедалі зриміше поставали як контури журналістської місії, так і Конкурсу. Зрозуміло: треба єднати групи і етноси, схід і захід, бути посередниками там, де є несприйняття на мовному ґрунті. І тоді «мову державну» замінили на «... мову єднання». Час доведе, що ми наче у чисту воду Чорного моря дивилися осінньої пори. Це ж було у нас із Володимиром Невмитим. Коли сиділи на камені біля моря і перегодя кидали дрібні камінці у воду. Кола на гладіні означали цикли поїздок Україною. Заради істини треба сказати, що найбільше хвилювалися за ранкові, обідні і вечірні столи. Зважившись, запряглися у шлеї, у плуга. Жаль, дуже жаль, що один із цих коників зійшов із дистанції, «випрягся». Іншими словами, вийшов із борозни. Та надалі оремо перелоги рідної землі, де віки між нами стараються забити клин і взяти на кпин наші недруги і недоброзичливці. Нам плуга перти! Тим паче, юна поросль і памолодь наступають на слід і п'яти. Символічно, що одній із конкурсанток, талановитій дівчині Анастасії Романюк нині, як і форуму - 16! Це націлює і надихає на нові звершення. Якщо зі строю хтось вийшов - за ці роки попрощалися не з одним десятком творчих людей середнього і старшого віку, - юнь увіходить у ці ряди. Лаконічніше - уписується у канву і тло Конкурсу. Ті діти, хто надсилає свій письмовий набуток до номінації «Первоцвіт». Ті, хто уже звик, що в Одесі є такий Форум. Знаю: розширюватимемо діапазон творчих можливостей через нові рубрики, яких вимагає сам час, навіть більше - форсмажорні умови. Маю на увазі бої на сході України. Війну легко розпочати. Куди складніше - завершити. Журналісти, крім пера, зберігають при собі й той ключик, на який можна закрити архіважливу проблему. Парадоксальним є, коли гинуть юні у XXI столітті, коли натомість у світі стираються кордони і їх лінії. Коли людство розуміє ціну Життю. Вочевидь, діти нинішнього часу усе прекрасно розуміють, про що й пишуть, творячи талановиті речі. Ці діти уміють захищати своє, рідне. Бо нас єднає Україна і справа яку ми робимо. В розповні нинішнього літа на боковій стіні будинку № 11 по проспекту Шевченка з’явилися сім виразних мозаїчних панно. З чиїх щедрот так прикрасився офіс Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України? До речі, тут постійно перебуває штаб Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання». Ось у тиглі цього масового змагання і був «виплавлений» вартісний мистецький задум – подарунок. На початку третьої декади серпня оргкомітет на очному зібранні фіналістів оголосить переможців XVI-го конкурсу. Серед призерів і лауреатів традиційно буде кілька десятків номінантів з Полтавщини. До душі й серця припав девіз «Українська мова – мова єднання» журналістам, краєзнавцям, працівникам закладів культури, самодіяльним літераторам цього золотого українського краю. Родина Коркішків – в обоймі ветеранів-змагальників. Точніше скажемо – династія змагальників. Надія Стефанівна Коркішко-Воронцова надіслала свою найновішу книжку поезій «Полинова квітка» - з чудовими авторськими роботами на обкладинці. А онука Інна (перейшла у 5 клас) номінувалася добіркою щиро дитячих поезій «Хочу в мирі жити». А глава сімейства художник-монументаліст Василь Ілліч презентував сім панно в добре освоєній техніці римської мозаїки. Звісно ж, тематика серії була обговорена на сімейній художній раді у складі синів Анатолія, Тараса, Богдана і онука В’ячеслава (усі Коркішки – члени Національної спілки художників України, лише Богдан, професійний реставратор, поки що член молодіжної секції полтавського осередку митців). В Одесі наймолодший син – Богдан Коркішко допомагав батьку у фізично складному монтуванні компонентів серії робіт. Організовуючи конкурс на межі двох тисячоліть, в 2000-му році, ми незабаром переконалися, що творчі доробки як наших співвітчизників, так і зарубіжних учасників носять інноваційну складову в духовність і культуру народу. Монументальні панно Коркішків на проспекті Шевченка – збагатили художню панораму Одеси образами Володимира Великого, емоційно виразними портретами Великого Кобзаря, Миколи Гоголя, Лесі Українки, а також виконавця народних дум, чумака з волами. Ці твори, образно кажучи, є втіленням поваги до Одеси, її історії та традицій кількох тисяч учасників усіх 16-ти Загальнонаціональних конкурсів «Українська мова – мова єднання». Мозаїчні натхненні акорди полтавських митців ми сприймаємо як заклик до участі в перевіреній життям імпрезі мовного марафону – на майбутні десятиліття. Індивідуальні чи й колективні творчі доробки наш конкурс об’єднує в річище духовного поступу, створює в суспільстві атмосферу злагоди і толерантності, сприяє розвитку комунікацій етносів, які проживають в Україні. Тривалий час фінальні заходи ми проводили в пересувному, естафетному режимі. Спочатку маршрути охоплювали Одещину: Білгород-Дністровський зі старовинною фортецею, засноване швейцарськими колоністами селище Шабо (одна з виноробних столиць Півдня), які у свій час і зосібна відвідали Олександр Пушкін, Адам Міцкевич і Леся Українка. А ще місто-порт Іллічівськ чи славетна курортна Затока, де усім надавалася можливість відпочити на березі Чорного моря. У 2005 році учасники фіналу конкурсу відправилися в тривалу поїздку за маршрутом Одеса – Затока – Дрогобич – Стрий – Дашава – Львів – Луцьк – Рівне – Київ - Умань. Цю пізнавально-культурологічну експедицію разом з нами здійснив ансамбль пісні і танцю Південного оперативного командування Збройних Сил України. Ми разом пізнавали Україну, її щедрі талантами регіони – на десятках зустрічах-концертах, екскурсіях, хвилюючих зустрічах з тамтешніми талантами, самородками, мудрецями з народу. Головною ж подією цієї поїздки, справжнім літературно-мистецьким святом стали Перші Кулішівські читання на хуторі, де народився славетний автор першого українського історичного роману «Чорна Рада», поет, перекладач, історик, мовознавець, критик і етнограф Пантелеймон Олександрович Куліш. Навідали ми і садибу Івана Степановича Плюща. Незабутній спікер українського парламенту щиросердо вітав життєспроможність і культурологічну креативність конкурсу «Українська мова – мова єднання» з таким афористичним епіграфом П. Куліша «Рідне слово, рідний розум, рідна й правда буде». Не менш пам’ятною була поїздка фіналістів VIII конкурсу (2007 рік) у східний регіон – на Донеччину і Луганщину. Піками цього маршруту було відвідання пам’ятних місць двох видатних лексикографів і письменників Бориса Грінченка і Володимира Даля. А також натоді створеного історико-літературного Горлівського музею імені Василя Стуса (1938-1985). Дитинство і юність видатного борця з імперським тоталітаризмом пройшли в Донбасі. В Донецьку він здобув вищу освіту, працював учителем в Горлівській школі, а також в обласній газеті. Поет Стус був двічі засуджений за «антирадянську діяльність», помер в таборі для політв’язнів. Його посмертно вшановано в роки Незалежності званням Героя України і лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка. До речі, учасників, організаторів, гостей щорічного мовного марафону офіційно вітали другий і третій Президенти України, голови уряду і парламенту, міністри культури, керівники Держтелерадіо і Національної спілки журналістів України. Цінними порадами і побажаннями від початків підтримує нас академік НАН України, Герой України і співголова оргкомітету конкурсу Іван Дзюба. Ми повсякчас пам’ятаємо його вітання-зичення: «Дозвольте висловити вам почуття поваги і вдячності: ви всі чудово розумієте, що мова – це найбільша духовна цінність кожного народу, і той, хто знає і любить її, або хоче знати і любити, не тільки збагачує себе, а й знаходить дорогу до інших. Українська мова не воює з іншими мовами, її місія – об’єднувати всіх громадян України в повазі один до одного. Подавайте приклад у цьому своїм ровесникам і всім сучасникам». (Кінець цитати). Дійсно, ані українська мова, ані наш конкурс не воюють з іншими мовами, носіями інших мовних культур. А факти участі російськомовних номінантів в кількох розділах (свідомо і добровільно) свідчать про те, що все більше авторів з усіх регіонів країни солідаризуються з нашим гаслом «Українська мова – мова єднання». Оргкомітет і журі своєрідного турніру поетів і прозаїків, журналістів, краєзнавців з глибинки вважає таке мовне багатоголосся відсутністю дискримінації чи упередженості. Треба виправляти ситуацію, коли кількість літературних премій і конкурсів для україномовних авторів в десятки разів перевищує таку можливість позмагатися авторам, що пишуть російською, а також болгарською, молдавською чи іншими мовами. Бо хіба з великого розуму на Одещині вже 5 років не присуджують премію імені поета-земляка Івана Рядченка? Тривалий час основними номінаціями конкурсу були такі: «Квітни, мово наша рідна», «Мовне багатоголосся», «На видноті усього світу», «Первоцвіт». Але не тільки динамічно мінливе життя, а й творча активність і вектори тематичної налаштованості конкурсантів підказують зміни і доповнення. Минулого 2014-го Україна і світ відзначали 200-літній ювілей народження національного Пророка Тараса Шевченка. Найбільш обізнані та працьовиті прихильники творчості Кобзаря, його безприкладного подвигу Українця, Людини, Мислителя заздалегідь готували свої доробки у незглибимій Шевченкіані. Книги-номінанти, оригінальні розвідки можна було розподілити по основних номінаціях нашого 15-го конкурсу. Однак письменник і видавець Анатолій Глущак запропонував з огляду на ювілейну дату виокремити рубрику «Велич слова Кобзаря». Члени журі одностайно підтримали колегу. Бо й справді репринтне видання поетичної антології «На вічну пам'ять Тарасу Шевченку» (вперше побачила світ більше 100 років тому у Золочеві на Львівщині), «Шевченківський календар» Олександра Деко, виданий в Ізраїлі, поетична збірка полтавця Івана Нечитайла «Мар’янська осінь Тараса», поетично-краєзнавче видання «Кобзар у пам’яті слов’янців» Валерія Романько і Віктора Скрипника зі Слов’янська на Донеччині та інші відзначені позиції збагатили скарбницю Шевченкіани. Висловлюючись по-сучасному – номінація стала актуальною інвестицією в змістовну вагомість конкурсу. В цьогорічному звіті журі є також номінація-дебютант. Ми зреагували на активність вченої спільноти рубрикою «Пошук. Істина. Наука», майбутнє якої визначать найближчі наші конкурси. Урізноманітнить цьогорічний фінал презентація меморіального збірника «Життя і смерть Редактора. Книга пам’яті Бориса Дерев'янка», який побачив світ за програмою «Українська книга» 2015 року. Цю книгу про першого редактора газети «Вечерняя Одесса» Б.Ф. Дерев'янка (1938-1997) написали його колеги, друзі та учні. Уклала збірник наступниця Бориса Федоровича, який загинув від куль найманого вбивці неподалік від редакції, нинішній редактор Лариса Бурчо. Вона включила до збірника зразки творчості Редактора і написала переднє слово «Він жив правдою». Цю статтю упорядника друкує в цьому номері газети «Золото слів». В подальшому ми включатимемо до програми презентацію книги-події року або виступи знакової фігури нашої культури, літератури, політикуму. Адже фінали конкурсу проходять напередодні чергових річниць проголошення Незалежності нашої держави. Тож варто привертати увагу до вершинних подій і звершень. Більше року на Сході України точаться військові дії армійських частин, національної гвардії, добровольчих батальйонів з сепаратистами і російськими бойовиками. Патріоти героїчно, не жаліючи життя і здоров’я, захищають від зайд і зрадників суверенітет і територіальну цілісність Вітчизни, мирне небо для родин і земляків. Знову актуальною і запитаною в суспільстві, в молодіжному середовищі стала тема героїки, самопожертви, вірності військовому обов’язку. Україна дивує світ розмахом і всеосяжністю волонтерського руху, яка має переважно жіноче обличчя – матерів, сестер, дружин, дівчат. Про Небесну сотню, учасників АТО пишуть вірші та пісні, видають книги, зняті художньо-документальні фільми. Варто пишатися цьогорічним ужинком доробків номінантів у розділі «Нема безіменних героїв». Всього в одну сторінку комп’ютерної роздруківки вміщається лист випускниці Одеської гімназії № 35 Дарини Шалашнової. Ось які проникливі, щирі, запальні слова вона знаходить в заключних абзацах свого «Листа до солдата в зоні АТО»: — Ми не зможемо заховати й нашу вину. Вибач, солдате, ми не витримали, на початку опинилися слабкими. Тому ти там… Ми забули, що патріотизм це не лише війна, а й мир, що патріоти не руйнують спадщину предків, а оберігають її. — Ми зробили багато помилок. Але сьогодні не важливо, якою мовою я говорю, де я живу, щастя не знає такого поділу. Та я благаю, я прошу тебе, солдате – не роби помилок! Нехай усі побачать, що ніяка стороння сила не зламала нашого духу! Що ми єдині, чемні, сильні… Одностайні, як ніколи! Нехай одного ранку ми прокинемося знов у мирі, над нами буде та сама чудова блакить, під нею буде золотитися те саме колосся, а ми вдихнемо цю, нашу, жовто-блакитну свободу і ніжно прошепочемо: - Україно, я тебе люблю! Світлої долі тобі, солдате, та повертайся переможцем додому, на тебе дуже чекають… Можна не сумніватися, що юна одеситка підказує письменникам, журналістам, художникам і кінематографістам відродити військово-патріотичні жанри, шукати джерела сучасної героїки і патріотизму в славетних подвигах запорозьких козаків, тих, хто відстоював українську державність в 1917-20-х роках минулого століття, в історичній місії перемоги народу над фашизмом у Другій світовій війні. Нема безіменних героїв, не можуть бути забутими чи применшеними славетні традиції роду і поколінь! Двісті років, вік пророка, вік спокуси до життя, – Двісті років, вік пророка, вік терпіння й каяття. Україно – Україно, ненько наша мати Хто ж тебе кохати буде?! Всі тут винуваті. Не вини мене, прощення прошу, Заповіт Тараса знаю, По дорозі, що до храму Я його читаю: «Поховайте та вставайте…» Вже кайдани рвуться І дорогою до храму Люди стрепенуться, Бо відчули силу слова, «Заповіт» читали І громадою до влади Разом завітали. Будуть зміни, буде користь, – Я це розумію, – І роблю що можу І роблю що вмію! В боротьбі за правду Є такі прикмети: «Подолаємо незгоди» ! Якщо поле чистим буде, Будуть добрі сходи, Будуть сходи і походи, Буде і весілля. Бо без цього ми не люди – Без свого коріння – Є коріння з родоводом Ним я і пишаюсь. Україна в серці в мене, Тут я залишаюсь! З повноліттям тебе, Конкурсе! Усіх благ, чеснот і сподівань заради кожної світлої днини рідної України! вернуться назад


Дарина ШАЛАГИНОВА . Лист до солдата у АТО.

Дарина ШАЛАГИНОВА , 11-й класс, гімназія №35, м.Одеса ЛИСТ ДО СОЛДАТА У АТО Здрастуй, солдате! Ну як ти там? Тримаєшся? Чи ти живий, чи поранений, чи холодно тобі вночі? Про що благаєш кожного дня, до кого звернені твої молитви? Вибач, проте я не знаю. Я навіть не знаю хто ти, солдате. Але я питаю тебе: за що ти потрапив у це пекло? Хіба твої рідні бажали такої долі для тебе? Хіба ти сам бажав? Скільки тобі років? 18? 20? А може 35? Знову не знаю. Але скажи мені: чи міг ти хоч раз подумати про те, що наше блакитне небо, наша гордість, увічнена в прапорі, це саме небо перестане бути мирним? Чи уявляв ти собі, слухаючи розповіді дідуся про страшенну війну, що на нашу землю знов проллється кров? Чи цього усі ми бажали? Ні, ні! Ми бажали миру, добра та розквіту нашої спільної Батьківщини! А зараз ми бачимо жорстоку війну, та найскаженіше в ній те, що це війна братніх народів. Колись єдиного, дружнього, міцного... А що тепер? Чи комусь з нас зараз легко? По обидві сторони барикад кожного дня ми чуємо материнський плач, вибухи, постріли, кожного дня ми чуємо, як обривається чиєсь життя. Але ми не можемо зупинитися. Чому? Але я ніколи не повірю у те, що хтось, від Донбасу до Львова благав війни. Ніколи! Так чому ти не вдома, солдате? Чому стріляєш у брата, а він у тебе? Чому в одну мить усі забули, що немає сходу та заходу, є ЄДИНА УКРАЇНА? Вільна, красива, мужня... Вона молода дівчина, їй усього 23, але вона стільки пережила. Та все це тільки тому, що великі дядьки грають у великі ігри. Тому ми звичайні іграшки у лапах великих чинів. Але ми не зможемо заховати й нашу вину. Вибач, солдате, ми не витримали, ми опинилися слабкими. Тому ти там... Ми власноруч вирили провалля поміж усіма нами, ми власноруч взяли зброю та зробили перший постріл. Ми забули, що патріотизм це не війна, а мир, що патріоти не руйнують спадщину наших предків, а оберігають її. Ми зробили багато помилок. Але сьогодні в наших силах відкласти зброю! Тому, що неважливо якою мовою я говорю, де я живу, щастя не знає поділу за цим. Та я благаю, я прошу тебя, солдате - не роби помилок! Нехай усі побачать, що ніяка стороння сила не зламала нашого духу! Що ми єдні, чемні, сильні...Одностайні, ніколи! Нехай одного ранку ми прокинемося знов у мирі, над нами буде та сама чудова блакить, під нею буде золотитися те саме колосся, а ми вдихнемо цю, нашу, жовто-блакитну свободу і ніжно прошепочемо: "Україно, я тебе люблю"! Світлої долі тобі, солдате, та повертайся додому, на тебе там дуже чекають...


Фільм до конкурсу . Щастя жити в ріднім краї.

Фільм із Загальнонаціонального конкурсу "Українска мова - мова еднання". Щастя жити в ріднім краї.

на шаг назад